КВІ́НТА, и, жін., муз.
1. П’ятий ступінь від даного в діатонічній гамі. Характеристика турків подається в опері [«Запорожець за Дунаєм»] в умовно-орієнтальному.. плані: пусті квінти в басі, коротка мелодична фраза (Українська класична опера, 1957, 137);
// Інтервал між даним ступенем і п’ятим від нього в діатонічній гамі. Мелодійна лінія думи переважно спадаючого характеру: вгору вона йде скоками, що сягають до інтервала квінти (Історія української музики, 1922, 69).
2. Перша струна скрипки (мі) та деяких інших музичних інструментів, що дає найвищий тон.
♦ Ніс на квінту повісити — зажуритися. Американські реакціонери повісили ніс на квінту (Юрій Смолич, VI, 1959, 392).