КУТНІЙ

КУ́ТНІЙ, я, є. Розташований у кутку (у 1 знач.). Кутні вежі з тихим рипінням оберталися і мацали довгим промінням у гущавині саду (Юрій Смолич, I, 1958, 94);
//  заст. Те саме, що покутній. В кутньому вуглі стояв кіот з образами в срібних позолочених шатах (Олекса Стороженко, I, 1957, 234).
▲ Кутні зуби — задні п’ять зубів з кожного боку обох щелеп. Повернув Нечипір язиком у роті… аж так і є: намацав піввареника, що застряло у кутніх зубах (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 109); На кутніх зубах спробував [Дорохтей] золото (Михайло Стельмах, I, 1962, 50).
♦ Сміятися (засміятися, реготатися, зареготатися) на кутні [зуби] — плакати. — Ми то тепер регочемо, а чи не доведеться нам на кутні зареготатись, як німець справді машиною весь хліб підніме? — спитав хтось (Панас Мирний, IV, 1955, 243); — Ще й сміється, дурне! Щоб ти на кутні сміялося!.. (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 86).