КУСНИК

КУ́СНИК, а, чол. Зменш. до кусень. Я слідив [стежив] за кождим куснем вугля, як він, зразу чорний, облитий синявим огником, поволі червонів, а далі білів, розпадався на кусники (Іван Франко, IV, 1950, 464); Спокійно повів бровою Павло й поклав їй на тарілку маленький кусник риби (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 172); Іван мав хатчину та кусник городця, жінку, корову та п’ятеро дітей (Лесь Мартович, Тв., 1954, 227); Діти сумно дивилися на труну, покриту кусником домашнього полотна (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 154).
♦ Кусник хліба — те саме, що Шматок хліба (див. шматок). — Підростеш, тоді зрозумієш, яка в світі точиться жорстока боротьба за отой кусник хліба (Ірина Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 4).