КУСАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Мати звичку (схильність) кусати (у 1 знач.). [Писар:] Здрастуйте, Ганна Степанівна, я вже тепер і під ступитись до вас боюся. [Галя:] Чого ж? підступайте безпечно, я не кусаюсь (Володимир Самійленко, II, 1958, 145); — Ото, дурню, не лови. Знай, що шмелі кусаються (Панас Мирний, I, 1954, 179); — Оце так! — вихопилось у Мар’яна Поляруша. — Гадюки в усьому світі кусаються (Михайло Стельмах, I, 1962, 200);
// перен. Завдавати болю, образи; уражати. Днями сиділи в нетопленій хаті і не варили страви. Світили ненависним оком, кусались кривавим словом. Як звірі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 37).
2. Кусати один одного. Там вороги всі так змішались, Стіснились, що уже кусались (Іван Котляревський, I, 1952, 288); Вони [циган і циганка] налітали одно на одного, бились грудьми, як роз’юшені півні, кусались і дряпались, як коти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 374).
3. тільки 3 ос., перен., жарт. Коштувати надто дорого. — Ой хліб тепер кусається! Повіриш, у нас було колись стоги стоять, а сей год — три засторонки в клуні: хоч їж, хоч дивись!.. (Григорій Косинка, Новели, 1962, 66);
// Бути недосяжним (про гроші). Та щоб купити корову, не вистачало ще добрих сорок карбованців, а то й більше. Такі гроші кусалися. Вони були недосяжні (Олесь Донченко, III, 1956, 92).