КУРІТИ 1, курить, рідко куріє, недок. Горіти слабо, виділяючи при цьому дим. Вкине [Чіпка] у піч гнилої соломи, — тліє вона там собі та курить (Панас Мирний, II, 1954, 193); Тільки перед завісою.. горіло кілька ламп; одна з них, проти капітана, просто куріла (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 100); У руках ще куріла цигарка — підніс [Тихін] до вусів, затягся жадібно нею раз, удруге (Андрій Головко, II, 1957, 115);
// Сповнювати повітря димом. Черевата піч потріскалась, — диміла, куріла (Панас Мирний, I, 1949, 140); — Укритий кіптявою й прахом Берліна, він [солдат] щойно вийшов з бою й весь ще курів на осонні біля Бранденбурзької брами (Олександр Довженко, I, 1958, 279).
Дим курить — димить. Ззаду так як дим курить, Степ кругом синіє (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 63).
КУРІТИ 2, рить, недок. 1. Підіймати куряву вгору. Каменем вислані улиці, зранку политі, щоб не куріли, вилискувались на сонці широкими сірими кругляками (Панас Мирний, III, 1954, 257); Ідуть полки. Курять шляхи походні (Микола Бажан, I, 1946, 138);
// Здійматися вгору (про пил, сніг, туман і т. ін.). З шинелі летять клапті сукна і курить пилюка (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 499); Осінній степ.. лежав тепер у чорних ранах, і тільки над ними ледь-ледь курів туманець відпару (Михайло Стельмах, I, 1962, 635); Над землею курів парок, хвилями гойдалося легке сріблясте марево (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 206);
// чим. Те саме, що парувати 1 1. Під гарячим сонцем степ курів пахощами й вигравав веселкою барв (Петро Панч, III, 1956, 66);
// безос. Над хвилястими зеленими ланами житів куріло синюватим маревом (Василь Козаченко, Серце матері, 1947, 73).
♦ Аж [пил] курить — дуже, інтенсивно, із запалом. Бились-бились — аж курить, аж іскри скачуть (Українські народні казки, 1951, 80); — Ласій таки курник будує. — Будує? — Аж пил курить (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 386).