КУЛЬГАТИ, аю, аєш, недок.
1. Шкандибати, маючи укорочену або хвору ногу. Ходжу я без апарата добре, однак все з палкою, інакше кульгаю дуже (Леся Українка, V, 1956, 282); Біла візникова кобила помітно кульгала (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 375); Ондечки заєць повертається з озимини в ці кущі і все кульгає (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 169).
2. Ледве йти; шкандибати. Вечоріє. Тільки що сунуться по шляху дві довгі-довгі тіні, третя, коротка, кульгає далеко позаду (Степан Васильченко, II, 1959, 157).
3. перен., розм. Бути в незадовільному стані, мати недоліки. Дарма, що наука на кафедрах тоді [в старому університеті] кульгала або дрімала. Між молодіжжю бували невеличкі, сказати б, братства, що кохались у їй щирим серцем (Нечуй-Левицький, I, 1956, 182); Та з ними [людьми] весело, і сором перед ними, Коли у віршеві кульгають бідні рими (Максим Рильський, I, 1960, 253); Завод кульгає не тому, що має якусь органічну хибу, а просто тут [на заводі] не знають усіх його можливостей, не дають йому стати на ноги, випростатися, вільно йти вперед (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 76).
♦ Кульгати на обидві ноги — мати багато недоліків (про справу, роботу і т. ін.).