КРІПА́ЦТВО, а, сер.
1. Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право. [Іван:] У однім селі та жив собі заможний чоловік, ще за кріпацтва (Марко Кропивницький, I, 1958, 83); Їх не обділила доля тією глибинною селянською чистотою, яку не зміг розсікти.. батіг кріпацтва (Михайло Стельмах, I, 1962, 130);
// Суспільне становище селян, що перебували в цих відносинах, пов’язане з тяжкими умовами життя. Такий-то виходився хороший, моторний, і не пізнати його, що в гіркому кріпацтві зріс (Марко Вовчок, I, 1955, 22); Не зазнали [підліщани] й кріпацтва (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 13).
2. іст. Збірн. до кріпак 1. Жили вони [пани] в селі Одраді, де близько й полупанка не було — саме кріпацтво… (Панас Мирний, IV, 1955, 222); Лише з вуст простого народу, кріпацтва, доходило до мого слуху співчуття (Минуле українського театру, 1953, 19).