КРА́СЕНЬ, красеня і красня, чол.
1. Уродливий хлопець, чоловік; уродливець. Смільчака такого, такого красеня, .. як цей хлопчик удався, пошукати по цілім широкім і великім світі (Марко Вовчок, I, 1955, 346); Се був високий, вродливий парубок.. — ідеал сільського красеня (Іван Франко, IV, 1950, 454); Чорний чуб і невеликі темні вуса робили з нього красня (Іван Микитенко, II, 1957, 284).
2. Про того, хто виділяється своєю красою, про щось гарне. Огнем тремтячим блиснула луска, — Але.. правиця відпуска У темну воду красня золотого (Максим Рильський, II, 1960, 121); Спочатку нічого не бачила [Софія] там, окрім круторогих красенів-волів (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 138); Добре тобі, місяцю ясний, Добре тобі, красеню світлий (Ігор Муратов, Лірика, 1954, 7).