КРАЄЧОК

КРАЄ́ЧОК, чка, чол. Зменш.-пестл. до край1 1. Станеш на краєчку Шевченкової гори — і перед очима розстилаються дивно гарні картини за Дніпром (Нечуй-Левицький, II, 1956, 384); Якраз на виду, на самому краєчку колиски, висіла.. шапочка й сорочка (Любов Яновська, I, 1959, 46); Лише краєчком [санок] черкнула Зінька Єгорові санчата, і він перекинувся в сніг (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 10).
♦ Краєчком вуха чути (почути і т. ін.) — те саме, що Краєм вуха чути (почути і т. ін.) (див. край 1). Артамонов сів осторонь, йому цікаво було хоч краєчком вуха почути, що діється на будові (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 293); Краєчком ока бачити (побачити, дивитися, помітити і т. ін.) — те саме, що Краєм ока бачити (побачити, дивитися, помітити і т. ін.) (див. край 1).