КОВТОК 1, тка, чол.
1. Одноразовий рух мускулатури горла під час ковтання. Він за один ковток чималий водянчик так і висушив (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 202); Двома ковтками спорожнив [Каргат] склянку, пересунув свій стілець до вікна й заглибився в свої папери та книжки (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 213); Вхопивши барило з водою, жлуктить [Кузьма] нахильці, аж чути ковтки: глог-глог… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 188).
2. Кількість рідини, яку можна проковтнути одним таким рухом. Кайдашиха знов притулила губи до чарки і.. вкинула в рот один ковток (Нечуй-Левицький, II, 1956, 281); Бойченко жадібно відпив з склянки ковток води (Олекса Гуреїв, Життя.., 1954, 321);
// Незначна кількість їжі, питва. Самим поки що напитися ніде: кидай агрегат і біжи аж до цих бочок за ковтком води (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 189).
КОВТОК 2, тка, чол., діал. Ковтун (у 1 знач.). Диви, які ковтки он на собаці (Словник Грінченка).