КОРО́ТКИЙ, а, е.
1. Який має малу довжину; протилежне довгий. У садочок входить молодий хлопець в солом’яному брилі, в короткому синьому жупанку (Тарас Шевченко, II, 1953, 168); Шия в його була така коротка, ніби голова лежала на самих плечах (Нечуй-Левицький, I, 1956, 117); Обидві ноги його були прикуті до каменя залізними короткими ланцюгами (Олесь Гончар, III, 1959, 108);
// Близький, недалекий (про відстань, шлях). Найкоротша дорога за місто веде попри кладовище (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 156);
// Невисокий, низький. Ось показалась коротка й сита фігура [Івана] (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 385);
// Невеликий обсягом, розміром. Тобі ніколи возиться з довгими листами, то нехай вже буде короткий (Леся Українка, V, 1956, 11).
▲ Коротка форма прикметника — форма прикметника, що закінчується в наз. відмінку однини чол. роду на приголосний, а не на -ий, напр.: ясен, зелен; Коротка хвиля див. хвиля.
♦ Короткі руки в кого — хто-небудь не має права, можливості зробити щось. [Денис:] Ой Кононе, гляди, щоб я тебе не взяв за чуба. [Конон:] Короткі руки! (Марко Кропивницький, II, 1958, 476).
2. Який триває недовго; короткочасний; протилежне тривалий. Короткий був роман старого канцеляриста й бідної, бездомної сироти (Іван Франко, VI, 1951, 165); Короткі промови — найкращі завжди (Терень Масенко, Поезії, 1950, 54); Нарада була коротка, але палка (Олесь Донченко, V, 1957, 392);
// Недостатній за часом. Старому жениться й ніч коротка (Номис, 1864, № 8672); Нарікаю тільки, що дні короткі, не стає мені часу (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 411);
// Уривчастий (про мову, звуки тощо). Часом чутно окремі вигуки, короткі розмови тих, що ближче до авансцени (Леся Українка, II, 1951, 510); В темряві лунали короткі команди, шикувались підрозділи (Олесь Гончар, III, 1959, 296); Хворий лежав на лівому боці.. І з сухого рота ледве виривалося коротке й часте дихання (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 166);
// Швидкий (про рух, дію тощо). Море несло на собі хвилю і, докотивши, коротким, навиклим рухом скидало її на берег (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 290).
Коротка справа — справа, що вирішується швидко. Ну, Хома знав, що зробити [з ґуральнею]. В нього справа коротка: — Спалити (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85).
▲ Коротке замикання див. замикання; Короткий звук — звук, вимова якого триває відносно меншу кількість часу.
3. Стисло викладений, висловлений; небагатослівний. Далі йшло коротке описання життя на селі (Леся Українка, III, 1952, 583); Коротка звістка, але скільки в ній глибокого політичного змісту (Василь Еллан, II, 1958, 77).
У (в) коротких словах — коротко, стисло. Блаженко в коротких словах доповідає суть справи (Олесь Гончар, III, 1959, 85).
♦ Коротка пам’ять у кого — хтось швидко забуває, має погану пам’ять. Пам’ять коротка у ворогів, грають з вогнем… Та не вдається їм обдурити народ, погнати його на нову війну (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 364); Короткий розум — слабкий, обмежений розум. Ні, враже, ти нарвався не на того! Тоді — коротким розумом своїм ти не збагнув ще сили молодого, нового ладу (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 209); Короткі жарти — не до жартів, справа поважна. — Мало що може трапитись, коли людина не зовсім твереза… Всяке може статися. Це ж шахта. Тут жарти короткі (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 90).