КОБИ́ЛА, и, жін.
1. Самка жеребця; лошиця. Готова дуга й удила, недостає тільки візочка та кобили (Номис, 1864, № 14307); Стриножені жеребці дзвінко іржали біля кобили (Олександр Довженко, I, 1958, 242); Кінця невидно ярмаркові. Там, чути, циган розхвалює якусь шкапу: — Добра кобила! День біжить — три дні лежить! Море перескочить — хвоста не замочить! (Олесь Гончар, I, 1959, 44); * У порівняннях. — Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона [невістка] вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе… (Нечуй-Левицький, II, 1956, 288).
♦ Приший кобилі хвіст — про того, хто не відіграє ніякої ролі; про те, що зайве, непотрібне, не має ніякого значення. — Хто я в «Сугаклії»? Голова чи може приший кобилі хвіст? (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 244); Сон рябої кобили — нісенітниця, дурниця. [Риндичка:] Сниться мені, що я молода та така хороша, хоч з лиця воду пий. [Старшина:] Ну, це ти почала розказувати сон рябої кобили (Марко Кропивницький, I, 1958, 507).
2. перен., вульг. Про високу на зріст огрядну жінку. Пріська озирнулася, — то говорив Грицько.. — І дочка в неї кобила, і сама — то тільки збіднилася (Панас Мирний, III, 1954, 63); — Сусідоньки! Давайте, голубоньки, зборемо її [Олену] гуртом. Я сама не в силах шелихвістку повалити. Здорова кобила! (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 58).
3. Те саме, що кінь 3. Ще, правда, були в степу, крім ракет, спортивний «козел», «кобила», волейбольний майданчик (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 301).
4. У дореволюційній Росії — лава, на якій тілесно карали засуджених. Все добро пропало! Ані щетинки не осталось, Пропав і я; та не в шинку, А на кобилі (Тарас Шевченко, II, 1953, 251); Кат положив її [Солоху] на кобилу й почав прив’язувати голову, руки й ноги (Панас Мирний, I, 1954, 70).
5. рідко. Те саме, що козла 2, 3.