КІЛОЧОК

КІЛО́ЧОК, чка, чол. Зменш. до кілок. По всій довжині його [ланцюга] стирчать.. встромлені в землю дерев’яні кілочки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 226); Запхнувши ніби останню річ до чемодана, Саїд Алі угледів на кілочку скрипку (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 332).
♦ Як з кілочка — несподівано, раптово. Далі промовив [дід] несподівано, неначе його слово зірвалось, як з кілочка (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 220); — Авжеж, — як з кілочка випалила Оксана (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 170); Як на кілочках сидіти (бути, знаходитися) — бути занепокоєним, украй схвильованим. Устя сиділа як на кілочках, чужа й непотрібна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 251).