ХИЛИТИ, лю, лиш, недок.
1. перех. Нагинати, пригинати що-небудь донизу, робити похилим; нахиляти. Гарячий вітер хилить-нахиляє Траву хвилясту стиха до землі (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 401); Ходить вітер, ходить буйний, По полю гуляє; Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє (Павло Грабовський, I, 1959, 197); Хилить вітер жита понад шляхом (Павло Тичина, I, 1957, 25);
// Нахиляти посуд, щоб напитися або вилити з нього рідину. Миня узяв побожно глечик в обидві руки, припав до нього ротом і почав обережно хилити на себе, голосно ковтаючи холодний кисляк (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 134);
// Звішувати вниз гілки, стебла, віти і т. ін. (про рослини). Шумлять, хвилюються жита. Поглянь лише навколо — пшениця стигла, золота додолу хилить колос (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 110); Я чув уві сні, як наді мною шепотілись віковічні сосни, бачив, як хилили на мій лісовий курінь густе листя крислаті дуби (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 129); Там, де верби хилять віти, Там, де лози струнко гнуться, Там, на озері розкішнім, Хвиля срібная жила (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 44); * Образно. Хилить осінь чоло зморене, плечі обезкрилені (Наталя Забіла, Поезії, 1963, 91);
// Змушувати рухатися в певному напрямі. Тихенький вітер хилив парашути до порослої низькою вільшиною долини (Олекса Десняк, Опов.., 1951, 94);
// безос., перен., розм. Схиляти до чого-небудь, зробити щось. Горіла голова, усе тіло. Страшенно хилило лягти на дорозі і заснути (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 117).
♦ Хилити голову (чоло): а) виявляти покору перед ким-небудь. Вої його не з тих, що хилять голови: ліпше впадуть вони на полі ратнім, аніж дадуть в колодку себе забити, ганьбою невільницькою очорнити (Дмитро Міщенко, Сіверяни, 1961, 168); Рутенців плем’я перед ним Хилило чола покірно І голосило на весь світ Його [князя] славу безмірно (Іван Франко, XIII, 1954, 421); б) те саме, що Вішати голову (див. вішати). Давид бадьоренько: — Та не хили ти голови так, Тихоне. Вийшло так якось по-дурному, — і він розповідав, що голова саме поїхав був кудись, не вдалось перебалакати (Андрій Головко, II, 1957, 84); Вперед, комуністи, Вперед, комсомол, Хоч трудно буває — Не хилимо чолі (Ігор Муратов, Піокер. слово, 1951, 113); Хилить (хилило) на сон (до сну) кого; Сон (дрімота) хилить (хилив, хилила) кого — хочеться спати кому-небудь, наступає дрімота, сон. Хилило на сон. Клим ліг, накрившись з головою ковдрою (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 123); — Мене щось на сон не хилить. Я краще вийду. — Чого, сидіть… Дочитайте справу Разуєва (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 52); Ми проїхали, не спиняючись, понад двісті кілометрів — і втома, ритмічне похитування на м’яких ресорах та й сама пізня пора хилили нас до сну (Юрій Смолич, День.., 1950, 5); Приїхали до прийому, повели їх, а ми стоїмо, ждемо. Мене мов сон хилить, та будять мене — хто плачем, хто риданням (Марко Вовчок, I, 1955, 276); Христя заплющила очі… Дивно їй: то сон аж хилив, а то зразу не знать де й дівся (Панас Мирний, III, 1954, 158); Далі рухатись не було сили — Галя ледве переставляла ниючі ноги, дрімота хилила її до землі (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 57).
2. куди, до чого, неперех., перен., розм. Навертати, спрямовувати до чого-небудь розмову, дію і т. ін.; гнути. [Олена:] Може, вже мені на вулицю ходити можна? [Василина:] Бач, куди вона хилить, а я собі й байдуже (Степан Васильченко, III, 1960, 59); — Мені якраз треба півслупця на підошви купити. Може, знайдеться в твого батька? — вже з любов’ю поглянув на засоромлене обличчя. — Напевне, знайдеться, — ще більше почервоніла дівчина, догадуючись, куди хилить цей глибокоокий, з стіжком перестиглого волосся парубок (Михайло Стельмах, II, 1962, 114); — Бачила я колись, як батько твій портрет царя Миколи спалив. — Семен Архипович здригнув. До чого це стара хилить? (Натан Рибак, Час, 1960, 257).
♦ Хилити на своє — настійливо відстоювати свою думку, переконувати когось у чомусь. А Щука на своє хилила: — Ет, вигадки! Велике діло — миш (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 107).
3. перех. і неперех., перен., розм. Багато пити, часто вживати алкогольні напої; пиячити. Сів він і собі за столом, казав подати «найкращого» [вина], хоч же йому і не пилось, хилив кухлик за кухликом (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 301); Гришиха була дуже лиха, осудлива, ще й любила хилити горілку (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 325).