ХУРДЕЛИЦЯ

ХУРДЕ́ЛИЦЯ, і, жін., розм. Те саме, що хуртовина 1. — А воно ж мете надворі. Скільки живу на світі, такої хурделиці не бачив (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 225); Хурделиця виє, січе обличчя, обкручується навколо старої холодними завоями (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 108); — Хто там? — Степане Васильовичу, це я, — дивуючись, Мар’ян пізнає голос учителя. — Заблудився у хурделиці. Таке ж несусвітне вів кругом… (Михайло Стельмах, I, 1962, 181);  * У порівняннях. Неначе хурделиця, б’ються Чайки над гирлом Дунаю (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 166);
//  чого, перен. Те саме, що вихор1 2. Наступні кілька днів Омелькових пройшли в хурделиці подій, думок і почуттів (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 564); В небі товклися хмари. Ось із ущелини пробилося сонце, і дід яскраво спалахнув у хурделиці світла та променів (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 104).