ХУ-ХУ

ХУ-ХУ, виг. Підсил. до ху. — Ху-ху!.. — сказав Семен, здіймаючи шапку та втираючи впрілого лоба. Його гірше змордували «дурні думки», ніж орання (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 111); — Ху-ху! — оддувається той. Худий сам, блідий… — Вигружали залізо сьогодні, — почав до того без сорочки. — Ще й тобі буде на завтра. Здорове пруття… (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 148).