ХАРЦИЗ

ХАРЦИ́З, а, чол., розм. Розбійник, грабіжник. — Не звір я — людську кров пролити, І не харциз, людей щоб бити (Іван Котляревський, I, 1952, 185); [Віталій:] На попасі, тілько місяць зайшов, потемніло, саме перший сон став налягать, харцизи почали до валки підкрадатись… А ми.. як шарахнули з двадцяти рушниць, так десяток харцизів і покотилось! (Карпенко-Карий, II, 1960, 193);  * У порівняннях. На сторожі Стояли Евріал і Низ; Хоть молоді були, та гожі І кріпкі, храбрі [хоробрі], як харциз (Іван Котляревський, I, 1952, 220);
//  Уживається як лайливе слово. Тепер він знає, хто коні бере.. А, злодію, коноводе, харцизе проклятий! Не минеш ти тепер Денисових рук!.. (Борис Грінченко, II, 1963, 255); [Бобренчиха:] Ах ти харцизе, розбишако клятий! (Володимир Самійленко, II, 1958, 78).