КАРБУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. Робити зарубку, позначку на чому-небудь;
// Карбами позначати що-небудь для обліку, запам’ятання. Данило Хронь тільки те й робив, що карбував на своїй палиці гріхи панські (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 17).
♦ Карбувати в своїй пам’яті що — добре запам’ятовувати. Це були очі людини, якій треба і яка вміє все бачити й помічати, все карбувати в своїй пам’яті, очі розвідниці (Семен Журахович, Опов., 1956, 244).
2. Вирізьблювати що-небудь на металі, камені тощо. Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер.. Говорили, що знали і вміли, Не таїли своїх думок, А на брилах поети невміло За рядком карбували рядок (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 30);
// Виробляти металеві предмети витискуванням; вибивати (у 10 знач.). В кінці X — на початку XI ст. в Київській Русі стали карбувати монету (Історія УРСР, I, 1953, 68); Карали всіх, хто потаємно карбував ті мідяки (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 516).
3. перен. Чітко, розмірено відбивати (крок і т. ін.). У коридорі вартовий у тишині карбує кроки (Володимир Сосюра, II, 1947, 31);
// Чітко, роздільно вимовляти. — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірше, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 122); — Коли хочете знати точно, — карбуючи кожне слово, цілком переконано відповів Зуб, — я дав би час провести ще один дослід (Вадим Собко, Справа.., 1959, 123).
4. техн. Обробляти тиском краї заклепкових швів і нещільних з’єднань у металевих виробах, щоб закрити щілини й зробити чистою, гладкою поверхню цих виробів. Котельники карбували рубці і клепали заклепки (Олесь Донченко, III, 1956, 413).
5. заст. Розтинати, різати на частини. Язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (Олекса Стороженко, I, 1957, 163);
// Робити розтин трупа. На другий день лікар її карбував, — каже: вмерла (Словник Грінченка).