КАМ’ЯНИТИ, ить, недок., перех., рідко.
1. Робити нерухомим, застиглим, як камінь (у 1, 2 знач.). Вперта рішучість кам’янить йому обличчя (Михайло Стельмах, I, 1962, 242).
2. Робити байдужим, нечулим. [Анна:] Я не можу… той камінь… він не тільки пригнітає, він душу кам’янить (Леся Українка, III, 1952, 387).