КАМ’ЯНІТИ, рідко КАМЕНІТИ, ію, ієш, недок.
1. Ставати твердим, як камінь (у 1, 2 знач.).
2. перен. Ставати нерухомим, застиглим. Хуса каменів з жаху (Леся Українка, III, 1952, 179); Під гарну музику та спів Я в чарівній задумі кам’янів (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 30); Нагло Юра змінюється весь. Кулаки розтискуються, кров вертає до лиця, очі кам’яніють (Юрій Смолич, II, 1958, 30);
// Стояти нерухомо. Пари [в танці] довгою мальовничою смугою потяглися до відчинених дверей, де кам’яніли двома монументами стрункі челядники (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 95).
3. перен. Ставати байдужим, нечулим. Усе мінилось; я марнів [у в’язниці], Серед каміння кам’янів, Не чув, не думав… (Павло Грабовський, I, 1959, 406).