КАЛАМУТИТИСЯ, иться, недок.
1. Ставати мутним, нечистим, утрачати прозорість. Вода при березі починала каламутитись і жовкнути (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 391); Помітно, як насувається вечір. Каламутиться небо, дужчає вітер, зривається завірюха (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 58).
2. перен., розм. Бути неспокійним; бентежитися, хвилюватися. У голові станового думки каламутилися (Панас Мирний, II, 1954, 197); Він уже не пам’ятав ні прикрощів, ні сварок, якими зранку каламутилася його душа (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 42).