ГВИ́НТИК, а, чол.
1. Зменш.-пестл. до гвинт 1. В цій машині він знав чисто все до останнього гвинтика (Вадим Собко, Серце, 1952, 4); Він сам почав мацати в жниварці кожний гвинтик (Олесь Донченко, VI, 1957, 40).
2. перен. Взагалі невеличка деталь у чому-небудь. Після смерті батька щось у ній непомітно надірвалося, зламався в маминій душі якийсь невидимий гвинтик (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 13); Насправді він і далі продовжує лишатись нікчемним гвинтиком у страхітливій машині руйнації, в отому потворному механізмі війни, який не знає жалю (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 168).