ГРИЗТИ, зу, зеш; мин. ч. гриз, ла, ло, недок., перех.
1. Міцно здавлюючи зубами, роздрібнювати що-небудь тверде. В печері сиділа стара зайчиха і гризла головку капусти (Нечуй-Левицький, III, 1956, 292); Вона гризе чорний сухар (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 391); Лосик спокійно напився води, обдивився навколо і почав гризти молоді галузки горобини (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 51); * Образно. Десять років недарма Гризли ви граніт науки… (Сергій Воскрекасенко. Подивись.., 1962, 52);
// Кусати, здавлювати зубами. Устя лежала і гризла якесь стебло (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 215); Кінь стан дибки, хропучи і гризучи вуздечку (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 20); Сидів [Левко] у себе в кабінеті, гриз кулаки (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 205).
2. розм. Сильно жалити, кусати. — Треба ж було тоді впертися? Завіз би зерно — і не гризли б казенні блощиці (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 173).
3. перен., розм. Постійно надокучати причіпками, докорами, лайкою — Спершу то таки чоловік трохи шанував, а потім то ще гірше бити почав та ще й докоряв, гризе по цілих днях (Леся Українка, III, 1952, 471); З невісткою не вжилася [Параска], тепер чоловіка гризе (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 264).
♦ Голову гризти див. голова.
4. перен. Мучити, непокоїти, хвилювати (про думки, почуття і т. ін.). Нудьга за своїми хлопцями.., за вільною працею гризла мене щодня (Степан Васильченко, IV, 1960, 34); Гризла її совість, що вона зробила прикрість панні, яка знає її сина (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 344); Дмитра гризла, не давала заснути досада, злість через невдачу (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 52).