ГОРОБИ́НА, и, жін.
1. Дерево з оранжево-червоними ягодами, які ростуть гронами. Хата була стара, напівзруйнована, з одного боку — ясени, з другого сливник та горобина (Степан Васильченко, IV, 1960, 10); Горобина звичайна. Дерево до 15 м заввишки, дуже красиве своїм оригінальним листям та червоними плодами (Озеленення колгоспного села, 1955, 69).
2. Ягоди цього дерева. Хоч би де замріла Квіточка одна, Тільки й червоніє, Що горобина (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 173); Червоніли в поріділому плетиві гілок кетяги глоду та горобини (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 93).