ГОРОБЕЦЬ

ГОРОБЕ́ЦЬ, бця, чол. Маленький сірий птах, який живе перев. поблизу житла людини. Горобці стрибали по тинах, по оселях, осідали на землю, цвірінькали кругом зеленого саду (Панас Мирний, I, 1954, 236); Восени й горобець — багатій (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 9);  * У порівняннях. Дітвора так і сипнула в сад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара обділя їх (Марко Вовчок, I, 1955, 135).
♦ Стріляний (старий) горобець — про того, хто мав великий досвід, кого важко обдурити. — Вологу закриваємо. А зараз — квадрати почнемо робити .. Уже вміємо… Стріляні горобці (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 494); — Адже ми з вами, Мар’я Олексіївна, старі горобці, нас на полову не піддуриш (Микола Чернявський, Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 135).