ГОРЛА́ТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех. Голосно говорити, кричати або співати на все горло. Ми зовсім не лаялись, але, захопившись, виявляється горлали так, що чути було в залі для глядачів (Юрій Смолич, Розм. з чит., 1953, 194);
// Порушувати порядок; викрикувати, галасувати. — Тихо! Увага! — закликав до порядку батько. — Не всі разом! Попереджаю оцих передніх — годі горлати! (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 301).
2. перех. Голосно співати. Хтось горлав пісню і безперестану рипіла гармонь (Петро Панч, II, 1956, 277).