ГОРІШОК

ГОРІ́ШОК, шка, чол. Зменш.-пестл. до горіх 2. Не все нам бігать по горішки, Жартуючи, у тихий гай, Не все нам вигадки і смішки, — Ще треба, діти, хліба край (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 285); Над ними білка їсть горішки і стука, стука дятел-птах (Володимир Сосюра, II, 1947, 110);  * Образно. — Зустрічатися — зустрічався з цим горішком [Винниченком], та, виходить, розкусити його й сам головний отаман не зміг (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 53);  * У порівняннях. Маленька білочка за деякий час вкрилася м’якою пухнастою шерсткою, а потім відкрила й свої горіхові очі — вони й завбільшки були, як маленький горішок (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 26).
♦ Горішок твердий (міцний) був (видався і т. ін.) — про складну справу або про людину з складним характером. — Чесно скажу, горішок був твердий. Це я зрозумів вже в перші дні роботи в новій бригаді (Радянська Україна, 6.IV 1961, 2).