ГОПКИ.
1. виг. Виражає спонукання до скакання, стрибання, тупотіння. Гопки, рижа! а в рижої і духу нема (Номис, 1864, № 1844).
2. присл. Підстрибуючи, підскакуючи. — Хай вибрикує ваш хлопчик гопки! (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 243).
♦ Гопки вдарити — затанцювати із запалом. Як діждемо літа та нажнемо жита — поставимо в копки та вдаримо гопки (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 96); Гопки витинати — танцювати, підстрибуючи, притупуючи. Грає скрипка, грає кобза, І бандура грає: Чумак літом у кожусі Гопки витинає (Степан Руданський, Тв., 1959, 199); Гопки скакати — підстрибувати; бігти, підстрибуючи. — Пісного борщу не годна зварить, а до церкви гопки скаче! (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 158); Гонки ставати (стати): а) ставати на задні ноги, ставати дибки (перев. про коней). А ж стрибнув кінь, щоб гопки стати (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 242); * Образно. Як дикі, гривасті коні, виблискуючи спинами, здіймалися крижини. Вони ставали гопки (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 55); б) (перен.) різко виявляти незгоду, протест. Балабуха знав, що його жінка стане гопки, як углядить цю всю компанію в своїй світлиці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 120).