ГОП, виг.
1. Звуконаслідування, яким супроводжується стрибок, притупування в танці і т. ін. Сліпий по базару Оддирає постолами, Додає словами: «Ой гоп гопака! Полюбила козака» (Тарас Шевченко, I, 1951, 128).
2. розм. Уживається як присудок за знач. гопати. А той [баран] тільки вгору гоп! Як тріснув рогами, — Так старого [Вовка] й покотив Догори ногами! (Степан Руданський, Тв., 1959, 281); Руки дівчата їй простягли, вона схопила одну своєю.. та тільки — гоп! — уже на помості каблуками стукнула (Андрій Головко, II, 1957, 98).