ГОЛО́БЛЯ, і, жін.
1. Одна з двох жердин, прикріплених кінцями до передньої частини воза, саней і т. ін., в які запрягають коня. Він там за цариною лагодить сани, бо вивернулась голобля (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 167); Іде конем Гаврило — черезсідельника на коневі нема, хомут шию давить, а Гаврило ще й ноги на голоблі положив, затягнув коня, що аж точиться (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 594); * Образно. Він рішуче насадив на ніс свої окуляри, поправив за вухами довгі дротяні голоблі й уже не глянув, а блиснув скельцями на Крутояра (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 109); * У порівняннях. Мажуга підняв догори руку, наче голоблю. — Чужих не пускати! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 45).
♦ Повертати (повернути) голоблі — повертатися назад або звертатися до когось іншого. [Крицький:] Який же практичний результат мого непрошеного візиту до вас? Може, краще мені повернути голоблі куди в інший бік? (Леся Українка, II, 1951, 18); — Батько чи старший брат в атаку йдуть, життя не шкодують, а він приїде [на шахту], спробує, а коли бачить, що гайка слаба, повертає голоблі назад (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 104).
2. Довга жердина, яка використовувалася як зброя. Прездоровою голоблею орудував Прудивус, насідаючи на якогось меткого шляхтича (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 389); Кажуть, дід Мусій ще довго.. бив окупантів. Тільки вже не голоблею, а трофейним автоматом і гранатами (Петро Козланюк, Щури.., 1956, 212); * Образно. Інші керівники при розгляді скарг і заяв не заглиблюються у суть фактів, а зразу ж починають орудувати голоблею, щоб якось приголомшити скаржника (Радянська Україна, 9.III 1946, 3); І справді, доволі кадить фіміам! Це нам не потрібно, на шкоду це нам! Хай дужче лунають у нас голоси: «Голоблю закинь і кадило гаси!» (О. Ол., Вибр., 1959, 181).