ГАДЮ́ЧКА, и, жін.
1. Зменш.-пестл. до гадюка 1. — Диви, яка чудесна червоненька гадючка! (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 56); * У порівняннях. Батіг в’ється за ним по землі, наче гадючка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 58); Потічок, що біг досі вузенькою гадючкою, розливається тепер в широке плесо (Гнат Хоткевич, II, 1966, 49).
♦ Закидати (пускати) гадючку — говорити або робити неприємності. Здається і дружить, а гадючку пустив (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 152); Се так на мене закидала [Одарка] гадючку, а я… наче мені невтямки (Марко Вовчок, VI, 1956, 263).
2. перен., розм., рідко. Те саме, що змійка 4. На сукняній сорочці поблискували металеві гадючки (Петро Панч, Синів.., 1959, 4).