ФІТЬ.
1. виг. Звуконаслідування, що означає посвист. Аж об поли вдарили руками та — фіть, фіть! посвистали та й пішли до возів (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 16); Легенький посвист. Тоді чотири постаті сходяться на середню могилку. Чутно: фіть! (Іван Микитенко, I, 1957, 52).
2. розм. Уживається як присудок при вираженні раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь. Бо смерть не дивиться, чи хто штаб-офіцер: Сьогодні ти живеш, а завтра — фіть! Умер! (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 268);
// Уживається як присудок для підкреслення швидкості, моментальності якої-небудь дії, руху. — Гляди. Сьогодні тут, а завтра фіть! Аж зашумиш на вулицю. Тільки мені спробуй щось зробити (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 97).