ФАЛЬЦЕТ

ФАЛЬЦЕ́Т, у, чол. Один з високих регістрів співацького голосу, переважно чоловічого, що вимагає особливого виконавського прийому;
//  Манера виконувати високі звуки, користуючись лише головним резонатором (ізольовано від грудного). Високим фальцетом кінчав Тимоха останній куплет… (Остап Вишня, I, 1956, 19); За стіною била по клавішах піаніно й фальцетом співала якісь модні пісні Інна… (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 66);
//  Дуже тонкий голос, схожий за тембром на жіночий. — А!.. Таки повернувся, — вискнув він пронизливим фальцетом (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 260).