ДУРМАНИТИ

ДУРМАНИТИ, нить, недок., перех. і неперех. Сильно діяти на органи відчуття; п’янити. Білим цвітом цвів у тайзі богульник і дурманив голову (Олесь Донченко, III, 1956, 109); Туя дурманить своїм запахом, аж голова чуманів (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 45);
//  Притуплювати розум, затуманювати свідомість. А в світлиці тим часом обходила рядова [чарка], розв’язувала й без того смілі язики, дурманила.. голови (Панас Мирний, II, 1954, 296);
//  перен. Збудливо діяти на розум, свідомість. М’яка й тепла долоня гладила його волосся, а ніжні слова дурманили йому голову (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 25); Незримі тіні переслідували його, розпалювали уяву і дурманили мозок (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 15).