ДУ́ХОМ, присл., розм.
1. За одним заходом, за один раз, без передишки. Становий трохи промовчав, потім духом вимчав [випив] цілу склянку міцного та солодкого чаю з ромом (Панас Мирний, IV, 1955, 349).
2. Дуже швидко, миттю. Хорт, зачувши голос господаря, зірвався і духом наздогнав прудкого коня (Іван Франко, XVI, 1955, 16); — Я тебе духом перехоплю човном на той бік, а там чагарником, полем — та й вийдеш на шлях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 337).
Одним (єдиним) духом: а) без передишки. Прибігши додому, він зараз же написав одним духом замітку на цілі два газетні стовпчики (Володимир Самійленко, II, 1958, 311); б) дуже швидко, миттю. — Позичте, дядю, свердлика, ми тільки дірочки прокрутимо у рамці, і я одним духом назад його вам принесу… (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 349).