ДРОЧИТИСЯ, дрочуся, дрочишся, недок., розм.
1. Перебувати в стані роздратування, гострого збудження; зазнавати почуття незадоволення, гніву, злості (про людину); роздратовуватися, злитися. А одійшовши, в груди билась, Волосся рвала з голови, Ревла, щипалася, дрочилась, Мов ум змішався у вдови (Іван Котляревський, I, 1952, 231); — Послухай мене, доню! Не дрочись! Іди за Стецька, даром що дурний (Квітка-Основ’яненко, I, 1956, 597);
// Кидатися з одного боку в інший, непокоїтися (про тварину). Хлопець видумував шкодливі ігри: ..то телят лякав, то прив’язував їм до хвоста дрючки й заливався заливним реготом, як телята дрочилися (Панас Мирний, II, 1954, 113); Якась золотокоса дівчина.. бігла по вулиці з прутом і гнала поперед себе ошаліле від весняного привілля телятко, що дрочилося помежи тинами, задравши хвоста і витягши вперед шию (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 204); * Образно. Часом воно [море] дрочиться, укривається білим, як сніг на горах, туманом, — здається, нема його, щезло, — а під туманом все-таки б’ється, стогне, зітхає (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 396).
2. з ким — чим. Навмисне злити кого-небудь, викликати гнів у кого-небудь; дратуватися, дражнитися. Коли Мошкові діти дізналися, що я їм хлопські страви, то.. стали зо мною дрочитися, а далі й бокували від мене (Іван Франко, II, 1950, 343); * У порівняннях. Хмари, мов дрочачись з бідними рільниками, все надвечір збиралися на небі, а відтак, не пустивши і краплі дощу, розпливалися прошив ночі (Іван Франко, V, 1951, 299);
// Ображати, злити, дратувати один одного. — Та не бійся, — каже пан, пхаючи до нього Уляну, — вона тебе не вкусить; глянь, яка гарна! За таку б кралю і я не погребав; годі вам дрочиться, поцілуйтесь! (Олекса Стороженко, I, 1957, 189).