ДОЗИРАТИ, аю, аєш, недок., ДОЗРІТИ, рю, ри́ш, док., діал.
1. перех. Доглядати. Дід ріс із вдоволення, що невістка його так щиро дозирає (Марко Черемшина, Тв., 1960, 235); — Ні, так бити не можна! Хто каліку буде дозирати? — озвалася з запічка стара (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 41); — Я сам мушу всього дозріти, всього допильнувати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 248).
2. неперех. Наглядати. У старої тітки Оксани украв [Хапко] чобіт та закинув у ставок — нехай стара сидить у неділю дома та не шкандибає дозирать, де я Мотрю перестріну… (Марко Вовчок, VI, 1956, 276); — А ти, Савчихо, доглядай дітей і худоби, вари, печи, пери, ..всюди сама ходи та дозирай, бо Савка — пан, йому не хочеться (Осип Маковей, Вибр., 1954, 103).