ДОЗВІЛ

ДО́ЗВІЛ, волу, чол. Згода, що дає право на здійснення чого-небудь. Він дуже ввічливо подякував і попрохав дозволу сісти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 428); Юрко попросив у Франки дозволу провести її (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 219);
//  Документ, який посвідчує таке право. [Стрижень:] На берег дозвольте зійти тільки тим, у кого буде дозвіл комітету (Олександр Корнійчук, I, 1955, 55); Дозвіл на навчання в агротехнікумі прийшов як комсомольська нагорода за віддану працю (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 134).
 З вашого дозволу — ввічлива форма, якою просять згоди співбесідника на іпскнебудь. — Вже й я закурю з вашого дозволу! — простягнув руку Сопкін (Степан Васильченко, I, 1959, 349); З дозволу сказати — вставні слова, які вказують, що згаданий предмет, особа і т. ін. не варті, не заслуговують уживаної назви. — Не думаю, що серед депутатів, які сидять в оцьому залі, багато знайдеться таких, котрі в цьому питанні поділяють вашу, з дозволу сказати, точку зору (Андрій Головко, II, 1957, 548).