ДОВОДИТИСЯ 1, иться, недок., ДОВЕСТИСЯ, едеться, док., безос. Бути необхідним, неминучим у зв’язку з певними обставинами. Часом їй доводилось продиратися через таку гущину, що вона ледве пролазила (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 361); Доводилось і через болота брести, і в лісах ховатися, і днювати біля кіп та стогів — всього попробували (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 28); Фашист думав панувати — довелось йому сконати (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 422); На батьківській садибі ніде другу хату ставити, доведеться в Рокитному (Андрій Головко, II, 1957, 517);
// Мати можливість. Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (Панас Мирний, IV, 1955, 320); Коли доводиться в краях твоїх [на землі донецькій] бувати, од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь… (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 33); Якось Журі довелося побачити вперше легендарні «катюші» (Олесь Гончар, I, 1954, 163).
ДОВОДИТИСЯ 2, джуся, дишся, недок.
1. ким. Бути комусь ким-небудь (про спорідненість, свояцтво). — Ви не доводитесь родичем цим двом Посмітюхам? — спитав суддя (Нечуй-Левицький, II, 1956, 253); — Учора оце в Полтаві поховали одного машиніста. Ще кумом мені доводився (Андрій Головко, II, 1957, 458); Дехто навіть думав, що Богучари доводяться Андрієві далекими родичами (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 93).
2. Пас. до доводити 1—4, 6.
ДОВОДИТИСЯ, оджуся, одишся, док., розм. Водячи кого-небудь, зазнати чогось небажаного, неприємного. — Це ж наша Палазя розгубила свою череду десь по Києві. Водила, водила, поки доводилась (Нечуй-Левицький, II, 1956, 336).