ДОСТЕМЕ́ННИЙ, а, е, розм. Справжній, дійсний. Сердешна дитина! Обідране; ледве, ледве Несе ноженята… (Достеменний син Катрусі) (Тарас Шевченко, I, 1951, 154); Йому захотілося, щоб раптом загомонів цвіркун. Достеменна ознака добра — та нескладна цвіркунова пісня (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 248);
// Надзвичайно схожий, точнісінько такий, як. — Учора горщик розбило [дитя], сьогодні дивлюся, а воно крізь друшляк попіл просівав. Достеменний дід Гамалія (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 24).
ДОСТЕМЕННИЙ
Тлумачення слова