ДОЛІВКА

ДОЛІ́ВКА, и, жін. Утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні; взагалі підлога. То лінива дівка, як не мита долівка (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 196); Ось вона босими ногами почовпала по холодній долівці прямо до стола (Панас Мирний, IV, 1955, 298); На цегляній долівці лежали кружки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 39); Місяць крізь віття ткав у клуні на долівці якісь химерні узори (Андрій Головко, I, 1957, 135); Пішов [Арсен] через просторий порожній зал по кахляній долівці (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 108).