ДОХОДИТИ

ДОХО́ДИТИ, джу, диш і рідко, заст. ДОХОДЖАТИ, аю, аєш, недок., ДІЙТИ, дійду, дійдеш, док.

1. Ідучи в певному напрямку, досягати якого-небудь місця. Тільки що стали до волості доходити, тут вийшов до громади сам губернатор (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 149); Коли доходили до цвинтаря, здалека чути було жалібний спів (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 154); За три милі Дике Поле Козаки укрили, Доходжали-доступали до Чурай-могили (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 277); Тільки як дійшла [Марія] до теплохода, випросталась, глянула на нього [Петра Шагайду] вогкими очима, глибоко й сумовито (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 103);
//  Рухаючись у певному напрямку, досягати якого-небудь місця (про поїзд, машину, пароплав і т. ін.). Поїзд доходив до станції;
//  Прибувати на місце призначення (про листи, телеграми, посилки і т. ін.). — Вже ж я писала й пересилала, мої листи не доходять (Павло Чубинський, V, 1874, 128); — Газети до їх [них] не доходять, людей просвічених вони не бачать (Нечуй-Левицький, I, 1956, 456);
//  розм. Звертатися куди-небудь, до когось (перев. із скаргою, проханням). — Коли у вас [панів] уся сила, то дарма; не по-вашому буде, я дійду всюди (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 277); Келембет дійшов до вищих профспілкових органів, домігся потрібної путівки, попросив начальника цеху передати її під розписку Мехтодію Мехтодійовичу із суворим наказом дирекції — негайно їхати (Юрій Яновський, II, 1954, 102).
 Доходити (дійти, заст. доходжати) [до] кінця ([до] краю) — закінчувати йти, приходити до наміченого місця. Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 363); Ось він вже дійшов кінця і втомлено став (Григорій Епік, Тв., 1958, 396).

2. Поширюючись, досягати кого-, чого-небудь (про звуки, запах, світло і т. ін.). — Чули ми, Чіпко, — вмішалася баба, — чули, аж сюди до нас крики доходили… (Панас Мирний, II, 1954, 214); Крізь розвалений куток стелі доходило вечірнє світло (Юрій Яновський, II, 1954, 45); Крізь вікно доходила свіжість ночі і скрекіт цвіркунів (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 40);
//  Ставати відомим кому-небудь, де-небудь; розповсюджуватися (про чутки, вісті і т. ін.). До Сновська доходили чутки, що в Харкові з’їзд Рад проголосив Українську Рядяпську Республіку (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 21);
//  розм. Зачіпати почуття, думки і т. ін.; ставати ясним, зрозумілим. Просте й правдиве ленінське слово.. доходило до самих глибин свідомості народних мас (Ленін, Коротка біографія, 1955, 163); Пісня була жалібна, але чомусь не доходила ця жалість до неї (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 118);
//  безос. [Микита:] А тобі до плачу доходить? (Марко Кропивницький, I, 1958, 73).
♦ Доходити (дійти) до серця (до душі, до живого і т. ін.) кому — глибоко зворушувати кого-небудь; знаходити відгук. До живого нікому не доходило: чужа болячка не болить, чужа потилиця не свербить, — тільки бідній матері допекло (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 191); Видно, слова його дійшли до серця, до душі Петру, розворушили її (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 357).

3. Зберігатися до якого-небудь часу (про письмові пам’ятки, предмети старовини і т. ін.). Яка то була і чи одна задля всіх людей була та перша мова — ми не знаємо, бо до нас не дійшло ніяких зразків про ту першу мову (Панас Мирний, V, 1955, 306).

4. Розвиваючись, змінюючись, досягати якого-небудь стану. Наука доходить, що й плуг сам ходить (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 365); Хто зна, до чого дійшла б тая розмова у двох сестер, якби не надійшла мати з кухні (Леся Українка, III, 1952, 497);
//  безос. Тепер уже, он бачиш, Доходить до чого. Що я стратить наміряюсь Максима святого (Тарас Шевченко, II, 1953, 257);
//  Змінюючись, досягати якого-небудь рівня, якоїсь межі (про розмір, вагу, кількість і т. ін.). Пшениця доходила до чоловічої груді (Панас Мирний, IV, 1955, 208); Як тільки покажеться сонце, стає тепло, як повесні, температура доходить до +20° (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 414);
//  Досягати певного віку. Никодим Онуфрійович кожного свого одприска [нащадка], тільки той доходив робочого віку, навчав слюсарювати (Юрій Смолич, V, 1959, 90); Невтішені батьки поховали єдиного сина, що ледве дійшов шістнадцяти літ (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 191);
//  безос. Останню [жінку] він, щоб не збрехати, взяв, як йому доходило дев’ятого десятка (Юрій Смолич, I, 1958, 46).
 Доходити (дійти) [до] літ (до зросту) — ставати дорослим, досягати повноліття, виростати. Доходила я до літ і багато дечого починала розуміти (Ірина Вільде, Пов. і опов., 1949, 13); Багато парубків літа свої перейшли, не женившись, — дожидали дівчину, поки літ своїх дійде, щоб із сватами засилатися (Степан Васильченко, II, 1959, 395); От дійшли вже ті сини до зросту, — такі парубки стали, що ні здумати, ні згадати, хіба в казці сказати! (Оксана Іваненко, Укр.. казки, 1950, 98).

5. Проводячи послідовно яку-небудь дію чи ряд дій, добиватися чого-небудь; досягати наміченого. Чи тільки терни на шляху знайду, Чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий (Леся Українка, I, 1951, 44); Давай люди клопотати, Правди судом доходжати (Іван Манжура, Тв., 1955, 150); Думка про снайперство міцно засіла хлопцеві в голову. Він вирішив за всяку ціну дійти свого (Олесь Донченко, II, 1956, 289);
//  Досягати якого-небудь стану, становища. З добрими людьми завжди згоди можна дійти (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 140); Через те похвалитися нема чим, а часом просто доходиш до розпуки (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 278);
//  розм. Досягати розуміння чого-небудь; додумуватися. — Тебе вважали розумною і культурною, хоч ти до всього доходила самотужки (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 41); Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (Олександр Копиленко, Сонячний ранок, 1951, 31).
♦ Доходити (дійти) до гроша — здобувати гроші. — Тяжко згадувати про всі ті способи, як я до гроша доходив! (Іван Франко, III, 1950, 19); Доходити (дійти) [до] думки (висновку) — додумуватися до чого-небудь, робити який-небудь висновок. Петро Петрович дійшов до думки, що власне тепер земські начальники мають найбільшу місію культурну і політичну (Володимир Самійленко, II, 1958, 231); Вирішивши так, Остап Антонович, натурально, дійшов тієї щасливої думки, що.., зробила його ім’я широко відомим не тільки на Глухівщині (Григорій Епік, Тв., 1958, 474); Довго всі радились, думали, міркували.. І кінець кінцем дійшли такого можливого висновку (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 46); [До] розуму доходити (дійти) — ставати розумово зрілим. — Яка ще з нею мова? Вона ще дурна, нехай перше розуму дійде (Марко Вовчок, I, 1955, 261); Як ріс, то розуму не мав, а як уже до розуму дійшов, то тоді б то лічити, та багацько літ упливло (Україна сміється, I, 1960, 296).

6. Наступати, підходити. Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 159).

7. розм. Ставати цілком готовим (про те, що печеться, смажиться і т. ін.). Вона метушилась коло печі: то рогачем розгортала на черені жар, то сунула туди нового крутеня, а в печі вже доходили млинці (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 218);
//  Дозрівати (перев. після збору). Минули жнива, на полі вже хіба тільки де в кого снопи гречки доходили (Любов Яновська, I, 1959, 336); Вересень заповідається теплий і сухий.. Дійдуть помідори, соняшники, квасоля (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 335).

8. розм. Переставати жити; умирати. [1-й запорожець:] Та він увесь в крові. Доходить! (Карпенко-Карий, II, 1960, 283); А дитинка тихо дійшла… (Марко Вовчок, I, 1955, 269).

9. розм. Намагатися зрозуміти суть чого-небудь; вникати в що-небудь. Ми не дуже доходимо причини деяких прояв (Ольга Кобилянська, I, 1956, 123); Ольга докладно і пильно доходила кожної дрібниці, перепитувала, просила пояснювати окремі важливі моменти (Іван Микитенко, II, 1957, 292); — Щоб вилікувати хворобу, треба дійти її причини (Іван Франко, VI, 1951, 215).

10. Приходити до кінця; закінчуватися. Доходила 10 година ранку, і я вже був біля редакції (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 425); Коли доходив третій рік війни, зростала дорожнеча (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 27).
 Доходити (дійти) [до] кінця — закінчуватися. Обід помалу доходив до кінця (Іван Франко, VII, 1951, 341); Весняна ніч уже доходила кінця (Юрій Смолич, V, 1959, 733); Доходити (дійти) ручки — закінчувати покіс. Самітно бринить десь остання коса — косар доходить ручки (Степан Васильченко, II, 1959, 168).
♦ Діло (річ і т. ін.) доходить (дійшло, дійшла, дійде) до кого — питання торкається, стосується кого-, чого-небудь. Діло доходило до Онисі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 36); Доходити (дійти) до діла — переходити до основного. — Сеє-теє, теє-сеє, а як дійде до діла, то й розтечуться, розповзуться, як тая купа черваків на сонці [про громаду]… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 115); Доходити (дійти) [до] ладу — розбиратися в чому-небудь; уміти упоратися з чим-небудь. — Якось воно так порізано, що я й ладу не дійду… (Леся Українка, III, 1952, 643); Омелян дивувався, що дзвони висіли на кількох поверхах, так розділені, що ніякий дзвонар не зумів би з ними дійти ладу (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 521); Доходити (дійти) краю — досягати найвищого рівня. Люті морози доходили краю й не попускали (Олександр Довженко, I, 1958, 471); Руки не доходять: а) за іншими справами ніколи зробити що-небудь. Невже колгосп не може відкрити перукарню? Може, звичайно, та все руки не доходять (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 279); б) немає можливості повністю охопити що-небудь. Не доходять [до боротьби з старістю, смертю] ще руки нашої науки, як висловився один старенький хлібороб (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 12).