ДОГАНЯТИ 1, яю, яєш, недок., ДОГНАТИ, дожену, доженеш, док., перех. і без додатка.
1. Настигати кого-, що-небудь, наближатися до того, що рухається попереду. Подибала стара мати Доню в полі доганяти… (Тарас Шевченко, I, 1951, 391); Колона все прискорювала крок, і все важче і важче було її доганяти (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 159); Лаврін догнав її й порівнявся з нею (Нечуй-Левицький, II, 1956, 308); — Дожену, — блискає думка Яреськові. — Хоч до Перекопу гнатимусь, а кулемет буде мій! (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 316);
// перен. Порівнюватися з ким-небудь зростом. Явдоха була уже дівка; Горпина — її доганяла (Панас Мирний, I, 1954, 56); Синок уже на зріст матір доганяє (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 117); Сад міцнів щодня — і скоро Нас догнав і вище ріс (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 32).
♦ Доганяти вітра в полі — те саме, що Шукати (ловити і т. ін.) вітра в полі (див. вітер).
2. перен. Домагатися таких же успіхів, досягнень і т. ін., які мають передові люди. Хоч хвалять, що ми роботящі, Та мусим ще вище ми брать, Бо в області в за нас кращі! Тож є кого нам доганять! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 119); Герой Соціалістичної Праці Гіталов теж починав з малого, а тепер дожени його, спробуй (Юрій Яновський, II, 1954, 129).
3. Примушувати рухатися до певного місця. Догнали отару до становища (Панас Мирний, II, 1954, 55).
ДОГАНЯТИ 2, яю, яєш, недок., діал. Дорікати. З чужими ще постережеться, бо ті йому не попустять, а їй доганяє так, що!.. (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 110).