ДЕ́СПОТ, а, чол.
1. У рабовласницьких монархіях стародавнього Сходу — верховний правитель, наділений необмеженою владою. Костянтин зневажливо зауважив, що в Багратіона і характер східного деспота: розпалиться, ладний з кулаками кинутись на супротивника (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 328); * У порівняннях. [Руфін:] Наступить той бог єдиний нам усім на шию, мов східний деспот (Леся Українка, II, 1951, 351).
2. перен. Жорстока людина; тиран. І од палат та до тюрми Усе царі, а над собою Аж деспоти — такі царі, І на престолі і в неволі (Тарас Шевченко, II, 1953, 202); Здавалося, кошовий виріс на цілий аршин. Це вже був не той несміливий, стриманий виконавець нерозважних бажань вільного народу. Це був деспот, що вмів тільки наказувати (Олександр Довженко, I, 1958, 238).