ЖУРЧАТИ, чу, чи́ш, недок. Те саме, що дзюрчати 1. У ніг його плив і журчав по грубих плитах маленький гірський потік (Іван Франко, VIII, 1952, 240); Струмочок тік ледь-ледь, не журчав (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 39);
//  перен., рідко. Про тихі, монотонні звуки людської мови. Чіпка більше слухав, — іноді й засне, слухаючи бабиної мови, що як струмінь тихо журчала… (Панас Мирний, II, 1954, 49).

ЖУЧО́К, чка, чол. Зменш. до жук 1. Метушливі жучки та комашки нишпорили між корінням (Леонід Первомайський, Атака..а 1946, 8); Це були ковалики — невеличкі жучки з жовтими крильцями, з чорними витягнутими ніжками (Олесь Донченко, VI, 1957, 57);  * Образно. Вона.. сидить на перелазі сама, чорними жучками позирає на зорі, дожидає (Степан Васильченко, II, 1959, 270);  * У порівняннях. На.. обличчі, немов чорні жучки, сердито ворушаться бородавки (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 576).

ЖУРФІ́КС, у, чол., заст. Прийом гостей у завчасно визначені дні тижня. Пані професорка.. надумала урядити в себе журфікси для молоді… (Леся Українка, III, 1952, 592).

ЖУРЧА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням журчати і звуки, утворювані цією дією. Протікала, немов проціджувалася, вода, тихим журчанням доповнюючи заворожливий шепіт очеретів (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 41).

ЖУРНО.

1. Присл. до журний. Журно в хаті Сидять матуся, батько мій (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 110); Десь на леваді співали дівчата тихо й журно (Андрій Головко, I, 1957, 60); Над Десною журно хилились старі дуплаві верби, з жалем ронили напівжовклі продовгуваті листочки (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 152).
 Журитися журно, нар.-поет. — дуже журитися, сумувати, печалитися. Розважайте дівчиноньку, Що журиться журно! (Народна лірика, 1956, 34).

2. у знач. присудк. сл. Про почуття смутку, туги, печалі; сумно, печально, тужно. Чогось їй було сумно, чогось було журно (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108); Журно стало і наче порожньо на серці в Орисі (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 245);
//  без кого — чого, від кого — чого, із спол. що. Про почуття жалю, смутку за ким-, чим-небудь, за втратою когось, чогось. Дівчинці було вдома без батька журно й непривітно (Олесь Донченко, IV, 1957, 157); Журно [йому], що все безповоротно минуло, і він так нічого гарного і не побачив у своєму родинному житті (Іван Сенченко, Опов., 1959, 56).

ЖУРНА́ЛЬЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до журнал. Саклатвала подав мені маленький журнальчик у барвистій палітурці (Микола Трублаїні, III, 1956, 306).

ЖУРНИ́Й, а, е.

1. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. Сама вона журна дуже, а Катрю вговоряє: — Не печалися, дитино, не печалися! (Марко Вовчок, I, 1955, 208); Додому Валентин Модестович повернувся аж смерком. Був стомлений, журний (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 402);
//  Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, що журиться. Гликерія Михайлівна підвела на старого журні очі, над якими дрібно затремтіли непросохлі вії (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 415).

2. Сповнений, пройнятий тугою, смутком, печаллю. Побігла Явдоха, а Одарку облягли сумні, журні, як літні дощові та гримучі хмари, думки (Панас Мирний, I, 1954, 52); Цю казку журну Розказав мені мій дід (Іван Нехода, Під.. зорею, 1950, 301).

3. Який викликає, навіває тугу, смуток, печаль. Тепер — журна руїна, оповита красою весни (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 219); Журна музика важкої піскуватої води та пароплавного гвинта збільшили його важкий настрій і кинули знов на далекі степи (Григорій Епік, Тв., 1958, 258); Вони [перелітні пташки] співали журних пісень — прощалися з садом, полем і лісом (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 21).

ЖУРНАЛІ́СТСЬКИЙ, а, е. Прикм. до журналіст і журналістика 2. Історія робітничого руху й соціалізму нараховує багато славних імен, що щільно зв’язані із журналістською роботою (Василь Еллан, II, 1958, 313); Частинка загальносоюзного журналістського фронту, преса України невпинно розширює і поглиблює свої зв’язки з народом (Радянська Україна, 5.V 1957, 1).

ЖУРНА́ЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до журнал. У журнальній статті можна охарактеризувати лише найважливіші наукові і технічні проблеми, які розробляються на кафедрах та факультетах (Наука і життя, 10, 1958, 20); На журнальній фотографії зображено радянського капітана, що веде в Єгипет турбоплав, вантажений хлібом (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 79).

ЖУРНАЛІСТИ́ЧНИЙ, а, е, рідко. Прикм. до журналіст і журналістика 2. Без журналістичного апарату ні один масовий рух обійтись не може в скільки-небудь цивілізованій країні (Ленін, 31, 1951, 88).