ТИ́ША, і, жін.

1. Стан, коли де-небудь немає звуків, шуму. Навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише (Марко Вовчок, I, 1955, 142); Зненацька Софія кинулась. В нічній тиші виразно загуло з міської башти: бов!.. се північ (Леся Українка, III, 1952, 535); Орлюк оглянувся навколо — станції нема. Тиша. Така тиша, що в нього задзвеніло у вухах (Олександр Довженко, I, 1958, 323);
//  Відсутність розмов, мовчанка. Шестірний пригро глянув на Жука і, посунувши руки в кишені, заходив по хаті. Настала тиша (Панас Мирний, I, 1954, 333); Біля стола, накритого червоним полотнищем, стояв Бондаренко і стиха стукотів олівцем об скло, закликаючи до тиші (Андрій Головко, II, 1957, 519); Між людьми запала тиша: відверте повідомлення Оксена приголомшило їх (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 179);
//  Відсутність руху, метушні, що супроводжується шумом. В тиші, на селі, ходячи по хатах, гуляючі по садку, по степу, він усе думав про Ольгу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 547); У селі теж залягла тиша, подвір’я позаростали бур’янами, мешканців звідси було евакуйовано в тил (Олесь Гончар, III, 1959, 18); Коли ми найманою хурою їхали пристанційним присілком — вдавалось, все вимерло. Така тиша буває тоді, коли всі селяни виїздять на жнива (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 38).
♦ Дзвінка тиша — майже повна відсутність звуків, коли здається, що дзвенить у вухах. І ось раптом, в сій дзвінкій тиші, почув він тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха, що навіть справляла муку! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 309); — Перший час я почував себе так, ніби мені було проколото вуха. Дзвінка тиша гір здавалася мені вічною мовчанкою пекла (Юрій Яновський, II, 1958, 103); Мертва (могильна, гробова, смертельна, німа і т. ін.) тиша — повна відсутність будь-яких звуків, шуму. Тричі стукаю в двері, стукаю і, затаївши віддих, прислухаюсь. Але за замкненими дверима — мертва тиша (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 165); Почув [Марусяк] нараз звуки серед могильної тиші… Це були кропи… На бога — це були кроки! (Гнат Хоткевич, II, 1966, 286); їхали мовчки серед настороженої, гробової тиші (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 398); Лазар побачив поле й почув тишу, якусь незвичайну, смертельну тишу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 198); Смертельна тиша опанувала весь будинок (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 90); Первозданна тиша див. первозданний; Рвати тишу див. рвати; Різати тишу див. різати; Сколихувати (сколихнути) тишу див. сколихувати, сколихнути; Тиша, як у вусі — про відсутність будь-яких звуків. Кругом така тиша, як у вусі: ні людина не загомонить, ні собака не гавкне… (Панас Мирний, II, 1954, 182).

2. Стан у природі, коли зовсім немає вітру; безвітряна погода. І тиша — наче кожнісінький листочок, кожнісінька билиночка спочива (Марко Вовчок, VI, 1956, 318); Тихо. І земля, і вода, і повітря — все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими згуками (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 31);
//  Відсутність великих хвиль на морі; штильова погода. Тиша в морі … ледве-ледве Колихав море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі (Леся Українка, I, 1951, 64); Вітер ущух; несподівана тиша лягає на море (Микола Зеров, Вибр., 1966, 254).
♦ Тиша, хоч мак (маком) сій див. мак.

3. перен. Душевний спокій, умиротворіння. Іноді, втомлений гнівним і жагучим сарказмом своїх рядків, кобзар жадав тиші і м’якої ніжності ліричних поезій (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 481); — Спокій, тиша, достаток — ось що для людини треба (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 59).
 Тиша в душі і т. ін. — стан умиротворіння. Він звівся в темряві, вдивляючись у білу постать Маріїну в ногах. Гніву вже не було. Була .. надзвичайна тиша в душі (Андрій Головко, II, 1957, 119).

4. Відсутність ворожнечі, сварок, зіткнень, бойових дій; затишшя. Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує тиша, що навкруги (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 196); Гарматна канонада поступово замовкла, і нарешті настала врочиста тиша — мир (Яків Качура, Вибр., 1947, 163).