ШМУЦТИ́ТУЛ, у, чол., друк. Паперовий аркуш на початку книжки (перед титулом) або перед її частинами чи розділами, на якому розташовують заголовок, ілюстрацію і т. ін. Збірка «Жартівливі пісні».. має мальовану.. суперобкладинку та шмуцтитули (Народна творчість та етнографія, 2, 1968, 28).

ШМУ́КЛЕРСЬКИЙ, а, е, заст. Прикм. до шмуклер. Тонкі восково-жовті пальці нервово смикали дрібні шкурати, наче вив’язуючи з них складне шмуклерське плетіння (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 115).

ШМУ́КЛЕР, а, чол., заст. Позументник. — Проґавили наші, що й казати.. — Так це ж не тільки в кравців, — підхопив Хома. — У шмуклерів те ж саме. Там і наші, і євреї, і татари платять біскупові (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 177).

ШМУГЛЯ́ТИ, яю, яєш, недок., перех. і без додатка, розм. Стирати, обдираючи щось, терти чим-небудь. Надто часто він з ранку до вечора шмугляв свої плечі старим нівеліром (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 35).

ШМОРГОНУТИ, ну, неш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до шморгнути. Секретар постеріг лопатки в горосі. Він тілько шморгонув носом і нічого нікому не сказав (Панас Мирний, I, 1954, 160); — Ваня! Товариш єфрейтор, сюди! — голосно гукнув він, шморгонув другого хулігана по плечах, і на цьому бійка закінчилася (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 46).

ШМОРГНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. перех. і неперех. Однокр. до шморгати. Харитон Макарович якось невиразно шморгнув носом, ніби не дуже радуючись з того, що йому сказав Женя (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 13); На бігу хотів [Іван] зірвати петрів батіг, але тільки шморгнув, і на долоні зосталися пелюстки (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 66); Нагай боляче шморгнув старого Івана по плечах (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 764); Як блискавиця шморгнула в хаті — й перелякала все гульбище (Панас Мирний, I, 1949, 386); Мавпа розгнівана довго уважала на болюче місце, аж знічев’я шморгнула лапою крізь грати, вхопила Якима за волосся і цілий жмуток майже зі шкірою вирвала (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 12); На рівній дорозі чи вам довелось Шморгнути ногою десь в яму? (Іван Франко, XI, 1952, 400); Дівчинка шморгнула плечичками [плечиками] й дзвінко засміялася (Марко Вовчок, I, 1955, 376).

2. неперех. Швидко піти, побігти, вирушити в певному напрямку. Не вглядів [сотник], хто з його хвіртки шморгнув, тільки бачить, що Пазька когось проводжала (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 204); Оба браття [брати] хильцем шморгнули, мов куни, гущавиною (Іван Франко, VIII, 1952, 241); Коби лиш Мартович приїхав, зараз шморгнем до Борислава межи Франківських героїв (Василь Стефаник, III, 1954, 24).

ШМОРГАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. неперех., у сполуч. із сл. ніс. З шумом утягувати носом повітря. Начальник стояв ззаду, морщився, кривився, шморгав носом, затуляючись хусточкою (Степан Васильченко, I, 1959, 204); На лавах починають шморгати носами, кашляти (Яків Качура, II, 1958, 90).

2. перех. Обчищати щось (перев. стебла рослини від листя), смикаючи рукою.

3. перех. і неперех. Ударяти, бити по кому-, чому-небудь (про щось еластичне, гнучке). Галуззя грушки шморгало у вікна, а шибки дзеленькотіли (Василь Стефаник, I, 1949, 87);
//  Розтинати простір яскравим спалахом, світлом (про блискавку, промінь і т. ін.).

4. неперех., чим. Просовувати що-небудь крізь щось;
//  Провалюватися кудись ногами; шурхати;
//  Пересмикувати, сіпати (плечима).

ШМОРГ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шморгати і шморгнути. Почухався Хома, став озиратись Сюди-туди переминається… далі шморг з хати мовчки!.. (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 235).

ШМИГОНУТИ, ну, неш, док., однокр., розм. Підсил. до шмигнути. Сайгак прудконогий шмигоне десь далеко-далеко і зникне вмить між густими травами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 180); Тільки що голова й десяцький ступили на кладки, з-під кладок вискочив один парубок і загилив кулаком по спині попереду голові, а потім десяцькому та-й зслиз.. шмигонув під місток (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 357); Пробігши повз Антоніну, Грибовський шмигонув за ріг хліва (Олександр Довженко, I, 1958, 371).

ШМИГНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. Однокр. до шмигати 1. Руда ящірка шмигнула з-під ніг і зникла (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 12); Одна по одній зірвалися сусідки й шмигнули за поріг (Петро Панч, В дорозі, 1959, 43); Птиця шмигнула перед очима й заховалася в рясних деревах (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 32);
//  Крадучись, проскочити крізь щось, повз кого-, що-небудь кудись. Вибравшися з найбільшої сутолоки, він збочив з вулиці, шмигнув крізь одні отворені [відчинені] сіни (Іван Франко, VIII, 1952, 364); Часом їм здавалося, що поміж очеретом щось шмигнуло, немов пес або вовк (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 360); Нічим не виявивши себе, Віра шмигнула понад парканом у найглухішу частину садиби (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 171); Мимо нього шмигнув великий сірий кіт (Олесь Донченко, I, 1956, 68); Раптом з городу з-за хати вибігла постать із сутіні й шмигнула повз вікна (Андрій Головко, II, 1957, 139);
//  Зникнути десь, заховавшись. Не кажучи й слова більше, вона шмигнула в збіжжя і щезла в ньому (Іван Франко, VII, 1951, 78); Шарко, побачивши, що його вже викрили, підібгав хвоста й шмигнув у кущі (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 100); Дівчинка, як до рідної мами, кинулась довірливо до людини в плащі, шмигнула під полу і пропищала звідти: — Заховайте мене спочатку, тоді я вам усе розповім (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 27);  * Образно. По вулиці пил побіг сполоханий і ген за селом шмигнув. У бур’яни (Андрій Головко, I, 1957, 110).

2. у сполуч. із сл. ніс, рідко. З шумом утягнути носом повітря. — Нащо було брати її з собою? — незадоволено шмигнув носом Сашко (Василь Кучер, Черв, вогонь, 1959, 40).