ОСЯ́ЯТИСЯ див. осяватися.

ОСЯ́ЯТИ див. осявати.

ОСЯ́ЯННЯ, я, сер. Дія і стан за знач. осяяти і осяятися.  * Образно. І профілем готичним проплива маленьке місто на гірськім узбоччі, — ми пригадаємо, кохана, ці слова, прийдешнього осяяння пророчі (Микола Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 27); Безпосередній момент відкриття — це наглий, неконтрольований свідомістю акт. Його називають звичайно інтуїцією, осяянням, інсайтом і т. д. (Наука і життя, 10, 1969, 37).

ОСЯ́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осяяти. Була вже ніч. Осяяні місячним світлом дерева стояли в цвіту, як наречені в чеканні женихів (Олександр Довженко, I, 1958, 488); Грузин вискочив із пітьми, осяяний білим зблиском електричного розряду (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 346); Можна було бачити з їх привітання та з осяяних радощами очей, що вони були друзями (Борис Грінченко, II, 1963, 7).

ОСЯ́ЮВАТИСЯ див. осяватися.

ОСЯ́ЮВАТИ див. осявати.

ОСЯ́ЮВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до осяювати. Осяювані далекими спалахами хмари.

О́СЯЧИЙ, а, е. Те саме, що осиний. Поцілив [Яким] і в осяче гніздо, аж мушня роєм загучала, стала вилітати з верби (Степан Ковалів, Тв., 1958, 79).

ОСЯТРИ́НА, и, жін., діал. Осетрина. — А що ж ви, пак, везете? — принюхувався пан обозний.. — Чорноморського полову рибу, — відмовив отаман ватаги.. — Носом чую, що рибу, — мовив обозний, ідучи поряд з отаманом. — Осятрину? В’ялену? (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 27).

ОСЯ́ТИСЯ див. осяватися.