Я́ВОЧНИЙ, а, е. Прикм. до явка;
//  Який є явкою. Було заздалегідь умовлено, що явочною квартирою в кожному новому селі буде хата коваля (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 62); Явочна квартира підпільної організації «Іскра» містилася в кам’яному будиночку на одній з центральних люботинських вулиць (Дмитро Бедзик, Плем’я.., 1958, 24).
♦ Явочним порядком — без попередньої згоди, погодження, дозволу; самовільно. Революційна боротьба робітників і селян на Україні займала визначне місце в загальному ході революції 1905—1907 рр. Робітники явочним порядком запроваджували восьмигодинний робочий день, селяни захоплювали й ділили поміщицьку землю (Історія української літератури, I, 1954, 578).

ЯВОРО́ЧОК, чка, чол. Зменш.-пестл. до яворок. Та завішу колисочку я на яворочку, Та буду в ній колихати малу дитиночку (Коломийки, 1969, 291); [Олекса:] Не хилися, яворочку, ще ти зелененький, — Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький (Степан Васильченко, III, 1960, 47).

Я́ВОРО́НЬКО, а, чол. Пестл. до яворок. Не хилися, явороньку, Ще ж ти зелененький, Не журися, козаченьку, Ще ж ти молоденький! (Народна лірика, 1956, 45); Гей, високі явороньки, Не хиліться долу. Я іду в Червоне військо По щасливу долю (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 273).

ЯВОРО́К, явірка, чол. Зменш.-пестл. до явір. Тільки пісеньку, як вдасться, Я від тебе [пташки] запишу.. Бо я чув, її співала Ти на тому явірку, Під яким колись стояла Чорнобривка у вінку (Павло Усенко, Листя.., 1956, 9).

ЯВОРО́ВИЙ, а, е. Прикм. до явір. Не тільки до святкового, але й до буденного, робочого сучасного вбрання пасують.. «гуцульські» прикраси у вигляді намиста, поясків, браслетів, брош [брошок], виточених з грушевого або яворового дерева (Народна творчість та етнографія, 2, 1963, 19);  * Образно. Юнь моя ромашкова, Юність яворова! Блискає за вибалком Місяця підкова (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 81);
//  Зробл. з явора. На похилих людських плечах коливалася яворова домовина (Михайло Стельмах, II, 1962, 9);
//  Який поріс яворами. Не вийде Оксана в яри яворові — Лежить партизанка в широкій долині; І кров замерзає на хустці терновій (Михайло Стельмах, V, 1963, 81).

ЯВО́РКО, а, чол., діал. Зменш.-пестл. до явір. Прихилюся до явора, А яворко — то не братічок [братик]; Шумить, гуде, гілля ломить, А до мене не говорить (Народна лірика, 1956, 335).

ЯВОРИ́ТИСЯ, иться, недок., рідко. Утворювати коловерть (про течію, воду); вирувати. Дунай, Дунай! Так ось який ти! ..Вирують темні глибини, явориться вода, як на підводному камінні… (Олесь Гончар, III, 1959, 285).

ЯВОРИ́НА, и, жін.

1. Окреме дерево явора; явір. Темно в лісі. Молода струнка яворина, вкривши коріння оксамитовим мохом, високо сягає рябеньким стовбуром (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 35); В партизанськім лісі яворина Похилилась сумно до води (Леонід Первомайський, I, 1958, 353); Він прилітає з далекого краю, Не спочиваючи, лине, лине, Здається, на світі миліш немає, Чим наше подвір’я, стара яворина (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 52);  * У порівняннях. Батько здалік милується своєю донькою. Он ба, яка виросла, мов молода яворина (Іван Цюпа, На крилах.., 1961, 237).

2. збірн. Яворовий ліс; яворова памолодь. Ой вже мені не ходити по тій яворині (Коломийки, 1969, 215); Максим, мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом (Іван Франко, VI, 1951, 34); Молоденька яворина так і облипла коло нього [дуба], мов діти коло діда, як казку розказує (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 459).

Я́ВОРИК, а, чол., діал. Зменш.-пестл. до явір. Ой Федоре, Федорочку, піди по лісочку, Утни мені яворика та на колисочку (Український дитячий фольклор, 1962, 38).

ЯВОРЕ́ЦЬ, явірця, чол. Зменш.-пестл. до явір. Під явором, яворцем [явірцем] Стоїть дівка з молодцем (Українські народні пісні, 1, 1964, 115); Я додому рушив низом, Полем, яром, лугом, лісом; В лісі зрізав яворець Та зробив собі корець (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 173).