ІМУНОЛО́ГІЯ, ї, жін. Наука про імунітет (у 1 знач.). Наука, що вивчає явища імунітету і розробляє методи збільшення опірності організмів до інфекцій, називається імунологією (Я. Л. Рапопорт, Курс патології, 1956, 71).

ІМУ́ЩИЙ, а, е, книжн., заст. Багатий, заможний. Соціалістична революція ліквідувала монополію імущих класів на освіту (До 40-річчя Великої Жовтневої.. революції, 1957, 33).
♦ Власть імущі, заст. — можновладці. Католицька церква в Польщі, Чехословаччині, Угорщині і на Балканах завжди грала велику політичну роль, відстоюючи всіма засобами інтереси власть імущих (Ярослав Галан, Памфл. й фейл., 1951, 52).

ІМУНО́ЛОГ, а, чол. Фахівець з імунології. Інститут геронтології називають інститутом інститутів. Справді: тут працюють видатні представники медицини різних фахів — фізіологи, імунологи і біохіміки (Наука і життя, 8, 1967, 17); В усьому світі йдуть нині пошуки надійних засобів боротьби з тканинною несумісністю. До участі в розв’язанні проблеми залучені біологи, генетики, імунологи (Радянська Україна, 29.I 1971, 4).

ІМУНОЛОГІ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до імунології, імунітету. Процеси або реакції, які супроводжують вироблення імунітету, називаються імунологічними процесами або реакціями (Я. Л. Рапопорт, Курс патології, 1956, 71); Систематичні великі навантаження іноді призводять до зниження імунологічної реактивності організму, він стає уразливішим щодо захворювань (Наука і життя, 5, 1973, 42).

ІМУНІТЕ́Т, у, чол.

1. мед., біол. Несприйнятливість організму до збудників заразних хвороб, до отруєння; стійкість організму проти зараження, отруєння. Несприйнятливість до проникнення паразитів, до дії їх отруйних продуктів і взагалі до дії чужорідних речовин, що потрапляють в організм, зветься імунітетом (Наука і життя, 9, 1956, 17); Людина, що перенесла інфекцію, стає несприйнятливою до повторного зараження — набуває активного імунітету (Підручник дезинфекції, 1953, 33).

2. юр. Звільнення дипломатичних працівників від деяких правових норм тієї держави, в якій вони акредитовані. На працівників торгпредства.. не можуть не поширюватися ті самі дипломатичні привілеї та імунітети, якими користуються відповідальні категорії співробітників посольств (Радянська Україна, 8.II 1962).

ІМУ́ННИЙ, а, е, мед., біол.

1. Несприйнятливий до інфекційних хвороб або отрут. Деякі ссавці та птахи від природи імунні проти зміїної отрути й поїдають отруйних змій (Визначник земноводних та плазунів, 1955, 79).

2. Який створює імунітет (у 1 знач.). Воно [молозиво] має в собі імунні тіла, які оберігають лоша від захворювань (Конярство, 1957, 98);
//  Признач. для імунізації. З часу відкриття імунних сироваток робилися спроби застосування їх не лише при відповідних інфекціях, але й при різних інших захворюваннях (Мікробіологічний журнал, XXIII, 1, 1961, 57).

ІМУНІЗУВА́ТИ, ую, уєш, недок. і док., перех., мед. Робити кого-, що-небудь імунним, несприйнятливим до чогось.

ІМУНІЗА́ЦІЯ, ї, жін., мед. Дія за значенням імунізувати. Завдяки імунізації.. кількість захворювань дифтерією з кожним роком різко зменшується (Матеріали.. охорони здоров’я.., 1957, 330).

ІМУНІЗО́ВАНИЙ, а, е, мед. Дієпр. пас. мин. ч. до імунізувати. Радянські учені встановили, що молодняк великої рогатої худоби, імунізований вакциною з штаму № 19, з віком втрачає позитивну реакцію зв’язування комплементу (Мікробіологічний журнал, XXII, 4, 1960, 37);
//  у знач. прикм. Стан нервової системи імунізованих тварин впливає на перебіг алергічних реакцій (Мікробіологічний журнал, XVIII, З, 1956, 57).

І́МПУЛЬСНИЙ, а, е. Пов’язаний з електричними імпульсами. Приймання відбитого сигналу провадиться під час пауз в роботі передавача. Такий спосіб роботи передавача прийнято називати імпульсним (Радіолокація та її застосування, 1958, 18); Імпульсний генератор.